БРОНХІАЛЬНА АСТМА Бронхіальна астма (БА) – хронічне запалення дихальних шляхів з поширеною, але варіабельною обструкцією, наростаючою гіперчутливістю до різних стимулів, обумовлена специфічними (сенсибілізація і алергія) або неспецифічними механізмами. Американське Торакальне Товариство дає наступне визначення бронхіальної астми: “Астма – це клінічний синдром, який характеризується підвищеною чутливістю трахеобронхіального дерева до різних стимулів. Основні симптоми астми – пароксизм задишки, свистячого дихання і кашлю, які можуть змінюватись від легких, таких, що майже не визначаються, до важких і таких, що не зменшуються (астматичний статус). Основним фізіологічним проявом цієї гіперчутливості є лабільна обструкція дихальних шляхів”(American Thoracic Society, 1987). Згідно з обома визначеннями основними клінічними ознаками захворювання є приступ ядухи внаслідок бронхоспазму, гіперсекреція, набряк слизової оболонки бронхів. Упродовж останнього десятиріччя спостерігається зростання захворюваності бронхіальною астмою у всьому світі. В країнах Європи і Америки астма зустрічається у 3-7% випадків серед дорослого населення. Починаючи з 1979 року спостерігається ріст смертності від астми у США, особливо серед хворих старших 45 років. Великі й соціальні втрати у зв’язку із значною поширеністю її серед працездатного населення. Класифікація. Є багато класифікацій астми. Одначе у всіх класифікаціях йдеться по суті про дві основні форми цього захворювання, які хоч і називаються по-різному, але по суті мають один і той же зміст: Екзогенна астма Ендогенна астма Алергічна астма Неалергічна астма Атопічна астма Неатопічна астма Неінфекційно-алергічна астма Інфекційно-алергічна астма Імунологічна астма Неімунологічна астма Кожне з визначень має як позитивні, так і негативні сторони. Найбільш доцільним з практичної точки зору є поділ бронхіальної астми на екзогенну і ендогенну форми. Причому екзогенна астма сьогодні трактується ширше. Вона включає в себе, крім атопічної, також нутритивну і професійну астму, яка може бути обумовлена, як імунологічними, так і неімунологічними механізмами, але в кожному її випадку можна виявити специфічні зовнішні фактори, елімінація яких має вирішальне значення для успішного лікування хворих. Окрім форми астми, в діагнозі перелічуються виявлені алергени, інші атопічні захворювання (які підтверджують атопічну форму астми), хронічні захворювання бронхолегеневої системи, ЛОР-органів, непереносимість аспірину, гормонозалежність. Виділяти важкість перебігу астми недоцільно, бо, наприклад, у випадку легкого перебігу хворий може загинути від астматичного статусу, який розвинувся раптово. В той же час, можлива тривала “спонтанна” ремісія при важкому перебігу захворювання. Що ж до фаз захворювання - загострення і ремісії, то її слід відзначати в діагнозі обов’язково. Фаза загострення характеризується прогресуванням бронхо-обструктивного синдрому, який не вдається усунути повністю звичайними бронхолітичними засобами (чутливість до них в цю фазу зазвичай знижена). Фаза ремісії може бути нестабільною і стабільною. У фазі нестабільної ремісії у хворих можуть виникати приступи ядухи під впливом неспецифічних розрішуючих чинників (фізичні навантаження, емоційний стрес, тощо), або ж специфічних алергенів (при екзогенній астмі). У фазі стабільної ремісії (не менше 2 років) повністю відсутні які-небудь прояви захворювання. У фазу загострення лікування скеровується на досягнення нестабільної ремісії, у фазу нестабільної ремісії уточнюють форму астми і підбирають базову терапію для досягнення стабільної ремісії. Мінімальний термін безперервної базової терапії для досягнення стабільної ремісії складає два роки. Саме такий термін необхідний для усунення гіперреактивності бронхів за умови припинення контакту з алергеном. Експерти ВООЗ пропонують трохи інакшу к...